І пам'ять Кам'янки...

Минуло два неповних десятиліття від дня народження Олександра Пушкіна, а про нього заговорили як про майбутнє сонце російської поезії. Молодий, окрилений своїм талантом, вільнодумством, чудово розуміючи несправедливість існуючого суспільства він пише вільнолюбні твори “Деревня”, оду “Вольность”, ноель “Ура! в Россию скачет”, епіграми на царя та його сановників. Саме ці та інші твори приведуть його на заслання в Катеринослав, а згодом у Кишинів, де відірваний від сім’ї і друзів, від товариства передових людей, позбавлений звичного літературного оточення, він тяжко переживав своє становище. Поет задихався в задушливій атмосфері Кишиньова. Тому і не дивно, що він з радістю прийняв запрошення братів Василя Львовича і Олександра Львовича Давидових відвідати Кам’янку, куди його запросили на день народження матері, Хазяйки Кам’янки Катерини Миколаївни Давидової, який відмічався з великою розкішшю 24 листопада в день святої Катерини.

Пушкін приїхав до Кам’янки 18-22, листопада 1820 року разом з Давидовим з південного боку поштовим трактом, який проходив через Баландино і Тимошівку. Проїхавши міст через Тясмин, повернув праворуч до двоповерхового будинку, що нагадував середньовічний замок.

Їдучи до Кам’янки, поет сподівався на тихе, спокійне, розмірене життя сільської місцевості. Проте, з перших же днів свого перебування в місті, він поринув у цікаве бурхливе життя одного із культурних і політичних, центрів краю, яким на той час була Кам’янка.

Ця поїздка стала для нього струменем свіжого повітря, святом зустрічі з прекрасними людьми, які потім пройдуть через все його життя. Дружба з героєм Вітчизняної війни 1812 року генералом М.М.Раєвським стала ще міцнішою, коли він ближче познайомився з його молодшим братом В.Л. Давидовим, майбутнім декабристом, одним із керівників Кам’янської управи Південного товариства, прекрасною людиною, прямою, дотепною і розумною. Не менш цікавими були і гості Давидових М.Ф.Орлов, К.О.Охотніков, І. Д. Якушкін, О. М. Раєвський, які були найосвіченішими людьми свого часу.

4 грудня 1820 року в листі до свого друга, поета М.І. Гнєдича Пушкін писав із Кам’янки: “ …Тепер знаходжусь в Київській губернії в селі Давидових, милих і розумних самітників, братів генерала Раєвського. Час мій проходить між аристократичними обідами і демагогічними дискусіями. Товариство наше…різноманітна і весела помісь умів оригінальних, людей відомих в нашій Росії, цікавих для незнайомого спостерігача.”

Життя поета в Кам’янці протікало весело. Він приймав участь у балах, виїздах на полювання, шумних іграх і веселих розвагах, проте всі ці події, як правило, закінчувалися політичними бесідами, дискусіями, які давали йому нові мотиви для творчості. Тут піднімали келихи шампанського, проголошували тости за процвітання свободи, демократії. Про Кам’янські враження яскраво свідчить “ послання О.С.Пушкіна В.Л.Давидову ”, написане в Кишиньові 1821року:

Когда и ты, и милый брат,

Перед камином надевая

Демократический халат,

Спасенья чашу наполняли

Беспенной, мерзлою струей

И за здоровье тех, и той

До дна, до капли выпивали!

Но те, в Неаполе шалят,

А та едва ли там воскреснет…

Народы тишины хотят,

И долго их ярем не треснет.

Саме в Кам’янці поет пережив один із най хвилюючих моментів свого життя. Одного разу, як згадував І.Д.Якушкін, О.С.Пушкін був присутнім на дискусії, на якій розглядалося єдине питання: “ Чи потрібно в Росії створити таємне товариство? ” Звичайно ж таємне товариство існувало з 1816 року, поет про це не знав, він сподівався, що неодмінно стане членом таємного товариства, яке, можливо, народжується на його очах. Проте дискусія була перетворена на жарт, так домовилися декабристи, тому що для них необхідно було перевірити настрій Раєвського. І.Д.Якушкін писав, що всі розсміялися, лише Пушкін: “…Встав, розчервонівшись, і сказав із слізьми на очах: “я ніколи не був таким нещасним, як тепер, я вже бачив моє життя облагородженим і високу, ціль перед собою, і все це був лише жарт.” В цю хвилину він був дійсно прекрасним.”

Мабуть, ніде так близько не стояв до декабристів як у Кам’янці. П.А.Вяземський так визначив його стосунки з декабристами: “ Хоча Пушкін і не належав до товариства, яке приятелі приховували від нього, але він жив і розпалювався в цій вулканічній атмосфері.”