Перші відомості

На території сучасної Кам’янки існувало стародавнє поселення. Археологічні розкопки, проведені дореволюційними, радянськими та сучасними археологами, переконливо стверджують, що територія Кам’янки, взагалі Притясминщини, була заселена православ’янськими племенами. Населення тут займалося хліборобством, ремеслом, скотарством, полюванням, рибальством, торгівлею із сусідніми племенами та жителями іноземних країн.

В ХVI столітті населення Притясминщини відіграло значну роль у формуванні українського козацтва. Це були вихідці з утікачів селян-кріпаків та міської бідноти, які розпочали героїчну боротьбу проти кримських татар, турків і польської шляхти.

З цим періодом і пов’язують виникнення поселення на берегах річки Тясмин під назвою Кам’янка. В історичних джерелах не зустрічається точна дата виникнення нашого поселення. Але з переказів, які поширились серед населення, можна дізнатись, що заснування села під назвою Кам’янка відноситься до початку ХVII століття.

На початку ХVI століття жителі Кам’янки приймають активну участь в народних повстаннях під керівництвом Павлюка і Гуні та Тараса Федоровича.

В дні визвольної війни 1648-1654 рр. селяни і козаки Кам’янки боролись проти шляхетської Польщі. Кам’янська сотня Чигиринського полку Богдана Хмельницького відзначилась в боях під Жовтими Водами, Корсунем.

З того часу зустрічається перша письмова згадка про Кам’янку в привілеї польського короля Яна Казиміра Богдану Хмельницькому від 27 березня 1649 року, в якому король пише:

…“умислити есмі ему мес течки или городки: Медведовку, Жаботин с слободою Каменкою и с лесами Бовтишем и Нерубаєм, замеряя по Черный Ташлик и Дале правом поместным вечным дати и даровати”.

В цьому документі Кам’янка названа слободою, а слободами, як відомо, називались нові поселення, в яких селяни тимчасово (на 15-30 років) звільнялися від виконання повинностей і сплати податків, щоб мати можливість організувати свої господарства на новому місці.

Можливо, слобода Кам’янка булла заснована сааме Богданом Хмельницьким, який і добув собі від короля підтвердження свого землеволодіння, а можливо він володів нею і раніше, а тільки 1649 року добився документального ствердження цього землеволодіння.

Так чи інакше, але історія Кам’янки нерозривно пов’язана з іменем Богдана Хмельницького, який стояв біля витоків її становлення.

Зразу після приєднання України до Росії в 1654 році російський цар Олексій Михайлович ствердив грамотою володіння гетьмана Богдана Хмельницького, а також наддав йому в особисте користування села Медведівку, Бірки, Кам’янку і всю Гадяцьку волость. Час, коли йшло документальне підтвердження володінь, знаменувався спільною боротьбою російського і українського народів проти польської шляхти і турецько – татарської навали. Так в 1677-1678 роках селяни Кам’янки в складі об’єднаної російсько – української армії приймали активну участь в обороні Чигирина від турецько – татарської навали.

В 1714 році після Пруського миру Правобережну Україну знов загарбала панська Польща. Багато жителів переселилось на лівий берег Дніпра на територію російської держави, щоб не залишатися під чоботом загарбників.

По-хижацькому експлуатуючи і гноблячи український народ, польські пани хотіли його ополячити. Запроваджуючи насильно католицизм – церковну унію, польська шляхта жорстоко переслідувала селян, які не хотіли приєднатись до унії, стати католиками.

В багатьох архівних документах розповідається про ті знущання, які терпіло українське селянство від поляків. В одному з них говориться, як представник уніатського митрополита – офіціал Григорій Мокрицький при допомозі жовнірів, учинив жорстоку розправу над жителями міста Черкас за їх вперту відмову приєднатись до унії. В другому документі докладно розповідається про всі знущання над священником села Ревівки.

При допомозі того ж Мокрицького поляки й уніати оголосили в селі Телепино, що за непокірність унії вирубають всіх жителів “від мала до велика” : визначили день, в який за їх твердженням, мала бути виконана поголовна страта, спорядили священну експедицію з підкріпленням в 500 жовнірів. Залякані жителі Телепино змушені були поступитись до певного часу.

Перелічуючи всі кривди, яких зазнав український народ від поляків і уніатів, ігумен Мотронинського монастиря Мелхіседек в листі до польського короля в січні 1766 року писав про села нашого району і в тому числі про Кам’янку: “ Протопоп Лаврентій унеят в местечку Камянце с тамошним губернатором Гастом нападение на церковь делали, а титора Кирика киями били, и из громады денежной штраф взяли ”. На протязі всієї першої половини ХVIII століття на Правобережній Україні не припинялась боротьба обезземеленої і розореної козацько-селянської голоти проти своїх експлуататорів. І сторінки багаторічної польської хроніки і архівні документи цього періоду наповнені фактами про боротьбу польських військ з гайдамацькими загонами, які з’являлись і зненацька нападали в лісах. Неодноразово загони гайдамаків з Холодного Яру і Чорного лісу проходили і через села нашого району, немало селян, озброївшись вилами чи ножами, йшли до гайдамаків.

В 1768 році на території Правобережної України вибухнуло величезне повстання, відоме в історії під назвою Коліївщина. Це повстання було однією з яскравих сторінок класової боротьби українського народу проти своїх експлуататорів.

Територія нашої області була центром, де зароджувалось і розгорталось це повстання. Ватажком його був син селянина, з містечка Медведівки (за 25 кілометрів від Кам’янки) – Максим Залізняк, хоробра і енергійна людина

Він з невеликим загоном пройшов із Запоріжжя і розташував свій військовий табір в Холодному Яру.

Коліївщина почалась виступом загону повсталих на чолі з М.Залізняком під селом Медведівкою, біля якого знаходився Мотронинський монастир. Багато селян приєднались до загону Залізняка. З Мотронинського монастиря повстанці рушили до містечка Жаботина, яке належало магнату Любомирському. Тут уже пройшов слух про загін Залізняка.

Захвилювались так звані надворні козаки, які охороняли панський маєток. Як тільки до Жаботина підступив загін Залізняка, сотник Мартин Білуга, що стояв на чолі “надворних козаків”, перейшов на бік повсталих. Замок був швидко захоплений і спалений. В червні 1768 року повсталі без великого опору захопили Кам’янку, Михайлівну, Грушівку, Чигирин, Смілу. Повстання швидко охопило майже всю Правобережну Україну. Звідусюди до Залізняка сходились селяни. Люди несли зброю, порох, приводили в табір коней. З канівських, мошнинських, чигиринських лісів виходили гайдамаки і ставали під знамена Залізняка.

Повстання носило народний характер. Як писав великий український поет Т.Г.Шевченко:

“Жінки навіть з рогачами

Пішли в гайдамаки…”

Пожежа повстань швидко охоплювала цілі райони:

“Задзвонили в усі дзвони

По всій Україні;

Закричали гайдамаки:

- Гине шляхта, гине!

Гине шляхта! Погуляєм

Та хмару нагрієм!

Зайнялась Смілянщина,

Хмара червоніє

А найперша Медведівка

Небо нагріває,

Горить Сміла, Смілянщина

Кров’ю підпливає,

Горить Корсунь,

Горить Канів,

Чигирин, Черкаси”.

Великий розмах Коліївщини і її успіхи налякали не тільки польських панів, а й російський царизм. Коліївщина, як відомо, була розгромлена. Навколо Кам’янки і на полях району знаходяться великі могили. Місцеве населення вперто пов’язує їх з повстаннями гайдамаків.

З початку ХVІІІ століття Кам’янка, за існуючим тоді адміністративним поділом, була центром Кам’янського ключа, який входив до складу Черкаського староства і належав князю Любомирському.

В 1756 році Кам’янці, при сприянні князя Любомирського грамотою польського короля Станіслава Августа ІІІ були даровані привілеї містечка на вільності і управління по Магдебурзькому праву. Але в Кам’янці, як і в інших містах, Магдебурзьке право мало обмежений характер. Великокнязівські намісники завжди втручались у міське життя, грабували населення і часто зводили на нівець самоврядування. Основна частина містечка того часу була обнесена високою дерев’яною стіною був глибокий рів. В середині Кам’янського замку стояв дерев’яний будинок для губернатора, який управляв самим містечком і Кам’янським ключем. Потім йшли будівлі для двірцевої варти і різні службові приміщення. Далі були розташовані будинки місцевого населення.

За своїм зовнішнім виглядом Кам’янка мало чим відрізнялась від подібних невеличких міст польських володінь, що були навкруги Жаботина, Чигирина, Крилева, Сміли та ін. Саме містечко “Каміонка”, як іменували його поляки, розташувалась на високих берегах річки Тясмин, яка була тоді значно повновидішою і за деякими твердженнями, служила безпосередньо шляхом сполучення містечка з Дніпром.

У 1787 році Кам’янський маєток продано князю Г.Потьомкіну, разом з іншими населеними пунктами він подарував його своїй племінниці К.М.Самойловій. Вийшовши заміж за Льва Денисовича Давидова, вона оселилася в Кам’янці.