Історія населених пунктів
Ми живемо на багатій і щедрій землі. Все, що нас оточує, може багато розповісти цікавого про історичне минуле.
Зростає інтерес до багатьох сторінок минулого, в повній мірі це стосується й вивчення історії населених пунктів, насамперед сіл, селищ та хуторів, які були і є незамінним духовним середовищем, де народжуються, живуть і працюють люди, створюючи матеріальні і культурні цінності свого народу.
Саме у викладених коротких історичних повідомленнях про населені пункти можна прослідкувати як тут впродовж століть співалися материнські пісні. дбайливо зберігатися народні традиції і звичаї, вимріювалося і виборювалося щасливе майбутнє для нащадків.
БАЛАНДИНЕ - село. Знаходиться поблизу р. Сухий Ташлик і відоме із XVI століття. Назва села походить від слів "'белое дно", так як і село, і територія, що біля села, мають підґрунтя, яке складається з білої глини, якою постачані всі навколишні поселення.
БОГДАНІВСЬКЕ - селище. Стара назва, що була на початку XIX ст. збереглася за переказами, як Цибин від прізвища пана Цибина. А вже в XX столітті з'являється назва Богданівське – більше всього від чоловічого імені.
ВЕРБІВКА - село. Згідно народних переказів Вербівка заснована в кінці XVII на початку XVIII століть. При дорозі з Чигирина на Умань з'явилося тоді перше поселення. Скрізь там росло багато верб, особливо на березі річки Сухий Ташлик, вони зовсім закривані хати і від цього й пішла назва села.
ГРЕКОВЕ - селище. Існує дві версії. Одна з них, що назва походить від греків-поселенців, які перебували тут у полоні і були зайняті насипанням валів від монастиря аж до р. Тясмин. Там і нині вони збереглися і засвідчують прадавню історію. А друга, що назва походить від "пристані'", яка знаходилася біля хутора, на якій жили колись греки і причалювали їх кораблі (насправді це городище Чорноліської культури ІХ-ХІ ст. до н. е.) досліджене у 50-х роках XX ст.
ГРУШКІВКА - село. Відоме з 1756 р. Про назву села немає достовірних документів, але легенди розповідають про те, що давним давно там, де міститься село, проходив чумацький шлях. В цій місцевості протікала невелика річка Косарка, а біля неї росла велика груша, де (томлені чумаки сідали відпочивати. Потім один з них поселився в цій місцевості біля груші. До нього приєдналися й інші, і так виросло поселення, яке одержало назву Грушківка.
ЖАБОТИН - село. Територія села Жаботин заселена здавна. На його околицях виявлено городище доби пізньої бронзи, досліджено кургани і поселення ранньоскіфських часів, на якому знайдено 7 жител і 2 культові споруди VІІІ-VІІ ст. до н.е.
Заснований Жаботин у кінці XVI - на початку XVII ст. Перша писемна згадка про Жаботин як містечко належить до 1643 року. На той час воно вважалося центром Жаботинського ключа Чигиринського староства. Назва села походить від двох версій. Найбільше йімовірна перша, що за панування польської шляхти у володіння це село отримав пан Жаботинський. Інша версія, що поблизу р. Жаб'янки водилося безліч жаб, і щоб відгородити свою садибу козак Іван побудував тин. І від того пішла назва цього села.
ЗАВАДІВКА - село. З наукової точки зору назва, можливо, походить від слова "завада" - "перешкода", так як феодали в часи литовської експансії (XIV ст.) споруджували з дерев'яних колод з необрізними великим гілками завади на шляху просування ворожого війська. А за переказами старожилів є дві інші версії. Одна версія: був маєток мана Завадовського і від цього село Завадівка. І друга, що територія села мала два заводи: горілчаний і бурячний. Нині село не існує, з його територія входить в межі села Жаботин.
КАМ'ЯНКА - місто. На початку XVII ст. селяни з Поділля, Волині, Галичини, тікаючи від панської сваволі, оселилися в тутешніх лісах та по кам'янистих берегах р. Тясмину. Тому саме поселення одержує назву м. Кам'янка.
КАЛИНІВКА - селише. Засноване на початку 20-х років XX ст. За переказами старожилів назва походить від того, що в місцевості, де знаходилося селище, а це долина та невеличке озеро, родило багато калини.
КАТЕРИНІВКА - село. До кіпця XVIII ст. назва села була Березівка тому, що весь ярок був порослий березами. А от коли Березівка переходить від поміщика Бороздіна дочці його Катерині, то село було перейменовано в Катеринівку.
КОСАРІ - село, розташоване на річці Косарці, притоці Тясмину. За народними переказами тут колись були чудові луки. Сюди з сусідніх сіл їздили косити сіно. Згідно з переказами старих людей, село бере початок якраз від зимовника першого косаря, який обслуговував сторожове укріплення. Першим поселенцем села був запорізький козак, який обслуговував загін козацького сигнального сторожового укріплення. Це так звані бурти. Тому раніше від перших поселень назва села зустрічалась - Бурти. Село відоме із XVII ст.
КОПІЙЧАНА - селище. За переказами старожилів першим поселенцем був, можливо, житель на прізвище Копійка, а також не виключено варіант, що ця людина купила ці землі за копійку. Від цього і назва селища.
КОХАНІВКА - село. Відоме з XVIII ст. (1707 р.). Саме з того часу, коли в межах цієї території оселилися втікачі юнак і дівчина, які покохались (полюбили одне одного) була назва спочатку Любанці - від слова любити, а пізніше змінено на Коханка, і нарешті Коханівка.
КУЛИКИВКА - село. Назва походить від того, що в заплаві річки водилося багато куликів. А от за іншою версією перекази засвідчують, що назва села походить від польського пана Куликовського.
ЛЕБЕДІВКА - село. На захід за 8 км від Кам'янки по річці Сухий Ташлик розкинулося мальовниче село Лебедівка. Засноване воно у кінні XVIII ст. Проведені археологічні розкопки свідчать про те, що населення в давнину займалося полюванням, рибальством, хліборобством, ремеслом і торгівлею.
На місці села колись нібито було велике озеро. Па ньому жило багато лебедів. Тому перших жителів наливали лебедівцями, а село стало носити назву Лебедівка.
ЛУБЕНЦІ - село. Одержало таку назву за однією з версій через те, що тут була річка із назвою Лубна. Другий переказ пов'язує назву із польським паном Лубенським, який був посаджений панувати на цих землях польським магнатом Жаботинським.
ЛУЗАНІВКА - село. Відоме з кінця XVI ст. На той час місцевість, де зараз знаходиться село, була густо вкрита лозою. Найбільше її росло вздовж річки, по долині від Телепиного до Копійчаного. Ліворуч дороги, що веде на Сердюківку, було озеро, на берегах якого височіли очерет та верби.
Вода з озера стікала в Заїчкин ярок. Лоза була висока, густа і стояла, як ліс. Не кожен міг Пройти через болото, між лозами. Назва села і походить від слова лоза. Довгий час село називали Лозанівка. І лише в 1937 році воно стало називатися Лузанівка.
Але не відкидається легенда-версія, яку розповідають старожили, що одним із перших поселенців був втікач із Січі козак Лузан, і від його прізвища і пішла назва Лузанівка.
МИХАЙЛІВКА - село. Попередня назва його до 1915 р. була Пруси. Існує дві легенди про історію заснування села Михайлівки. Перша з них говорить, що на місці сучасного поселення раніше ріс густий ліс, по розлогій балці, як і тепер, текла невелика річечка. Весною, влітку тут любили відпочивати чумаки, їдучи в Крим по сіль. Одного разу після короткого перепочинку виявилося, що в селянина по прізвищу Прус захворів віл. Тварина скоро загинула. Знаючи крутий норов свого пана, кріпак вирішив не повертатися у маєток і оселився поблизу річечки. Він завів сім'ю, викопав землянку, почав займатися землеробством, розвів худобу.
Друга легенда, що Прус був не чумаком, а кріпаком втікачем. Через знущання він втік з маєтку свого пана із своїми побратимами і переховувався від переслідувачів. На честь Пруса й назвали перше поселення Прусами, а притоку Тясмина назвали Прусянкою.
В 1915 році змінили назву села, не було кому пояснити звідки назва Пруси і що вона нічого спільного не мала з німцями, з прусаками. А змінено назву на Михайлівку - від імені архистратига Михайла, та й церкву в селі назвали його іменем.
ОЛЯНИНЕ - село. Засноване 1778 р. За розповідями старожилів на цій території оселилася вдова сотника Оляна, яка заснувала спочатку хутір Улянино. А місцева назва вже з часом змінилася на назву Олянине.
ПЕТРІВСЬКЕ - селище. До 30-х років дане селище було хутором Реп'яшене.
А назва за переказами походила від того, що раніше на цьому місці довго після вирубки лісу росли реп'яхи. Пізніше назва була змінена, в зв'язку з тим, що населення цього хутора активно боролося проти радянської влади 1918-1922 рр.
А назва за переказами пов'язана із Г. І. Петровським, який в ті часи в Україні виконував обов'язки "всеукраїнського старости".
ПЛЯКІВКА - село, яке відоме з XVI ст., що саме тут оселився першим Гаврило ІІІляхтиченко, мав сім'ю із 5 синів і дочки. Там, де поселився Шляхтиченко були непрохідні ліси, тому під город і очистив велику ділянку від лісу, посадили садок, розвели худобу. Та трапилося лихо. Згадали про ці багаті землі степові розбійники. Тому Шляхтиченку з синами довелося чинити відчайдушний опір, але сили були нерівні. У сутичці загинули батько і три сини, а мати з молодшими втекла в лісові хащі. Дочку Зоряну схопили розбійники, і щоб не піти в рабство, вона пішла на самогубство, вдарившись головою об камінь. Місце її загибелі стало місцем поховання і батька, і синів. З тих пір це місце вважалось святим і старі називали його червоною плямою. Тому й хутір почали називати Плямівкою.
А з роками утворилося село із тою ж назвою. З роками в Плямівку прийшло письменство. Стали писати, описувати й переписувати давньоминулі події. Так і загубилася в назві села літера "м", а замість неї вписали "к". Ось так і з'явилась назва села Пляківка.
Можливо, що розповідь старожилів це легенда, але ймовірна, тому, що є сумніви, що історія зафіксувала що-небудь про виникнення села і походження його назви. З історичних джерел це питання з'ясувати не вдалося.
РАДИВАНІВКА - село. Раніше була Крижівка і засноване в XVII ст., тоді назва пов'язувалася із паном Крижовським. По його смерті маєток переходить в спадщину до пана Радивона, з роками він домігся від царя на перейменування села в його ім'я, вже з XIX ст.
РАЙГОРОД - село. Перша згадка про село припадає на кінець XVI ст. Ні в історичній літературі, ні в художніх творах ніби нема відомостей про те, яким було це село в давнину. Зберігаються лише народні перекази. Спочатку виник хутір, який стогнав під ярмом шляхти. Повновладним володарем майбутнього Райгорода почував себе шляхтич полковник Рай-Грудецький. Очолюваний ним загін зняв збудовану тут фортецю. Звільнив цей хутір і вбив шляхтича Іван Богун за легендою, яка живе серед райгородців. Розташований над Тясмином хутір дедалі розростався. Його стали називати Райгруд. Красива місцевість, хороші природні умови приваблювали сюди нових поселенців.
З тих чавсів і змінилася назва хутора на село, а Райгруд на Райгород.
РЕБЕДАЙЛІВКА - ця назва села закріпилася із першої половини XIX ст., але ще за козацьких часів ця назва була іншою. Про це дуже добре сказано в поетичному сонеті нашого земляка Данила Кононенка "Ребедайло".
Після форсування р. Буг підрозділ розвідників в складі якого був червоноармієць Чекаль, захопив населений пункт Царьград, нанесши великих втрат ворогу. Після виконання завдання цей підрозділ був оточений ворогом. Розвідники зайняли кругову оборону і тримались до останього набою в цьому бою рядовий Чекаль К. Х. загинув смертю героя. 13 вересня 1944 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно.
Це ставок і хатка під горою,
І сивоусий дід, що жив у ній.
В порі козацькій, щедрій, золотій,
Дарований нам долею-судьбою.
Дай риби! Риби дай!
Гей Ребедайло! -
Руками змах проїжджий чумакам
Козак міняв їм радо щупаки.
Козак міняв їм радо щупаки.
На сіль із Криму! Отакий міняйло!
Спливли роки. Лишився лиш ставок.
Й село, що Ребедайлівкою зветься -
Малесенький історії дрібок...
А на душі смута розіллється:
Жили ж колись тут предки наші давні.
Діла і вчинки їх були преславні!
РЕВІВКА - село. В історичних джерелах згадується з кінця XVI століття. І пов’язується назва із втікачем із Західної України на прізвище Рева, коли він тут оселився, і від цього прізвища пішла назва поселення.
СОКИРНЕ - селище. Відоме з середини XIX ст. Народна версія записана з уст оповідачки Дарії Ільковни Завертайло. Назва виникла тому, що жив такий Сокирний - єврейчик. який мав поблизу Черкас пристань подібної назви. А в цьому селищі він відкрив шинок, і від власника і пішла назва селища. Існує ще одна версія про те, що існувала в селищі хата, де лісоруби зберігали свої сокири.
ТЕЛЕПИНЕ - село, яке виникло в XVI ст. в нейтральній зоні між володіннями Польщі і Туреччини. Тут постійно перебувала сотня прикордонних козаків під командою посадського Телепай (реєстрові козаки на службі польських панів). Після розгрому турків і вигнання поляків селище Телепай, яке складалося з 40 хат, названо в 1846 р. Телепин. А в книзі Похилевича "Сказання про осади Київської губернії" з кінця XIX ст. назва села Телепине.
ТИМОШІВКА - село. Заснування слободи під назвою Тпмошівка відноситься до середини XVII ст. Селяни тікали від панської сваволі з Поділля, Київщини. Полтавщини і оселялися в тутешніх місцях окремими родинами. Мальовнича місцевість з ставками дуже приваблювала людей. Через неї проходив чумацький шлях від Чигирина на південь. Назва села, як розповідає один з народних переказів, походить від імені Тимоша Чумака, що перший з родиною осів тут біля ставу. Інша версія, що через село ще в XVII столітті провозили до Чигирина пораненого Тимоша сина Б. Хмельницького. І тут він і помер, на його честь і названо село.
ФЛЯРКІВКА - село. Відоме з початку XIX ст. Масове заселення розпочалося з того часу, коли у 1848 р. це володіння отримав пан Фліорковський. Саме від його прізвища і пішла назва села. До речі, це він купив у пана Енгельгардта село Кирилівку, де жили рідні Т. Г. Шевченка.
ЮРЧИХА - село. На основі розповідей старожилів та з інших джерел можна зробити припущення, що село Юрчиха існує понад 250 років або з'явилося на початку XVIII століття. Першою збудувала хату в місцевості, яку займає центр сучасного села, легендарна козачка Юрчиха. Потім прийшли молодші дев'ять селян і оселилися теж тут. Вони і дали назву села Юрчиха.
ЯРОВЕ - село. Відоме з XVIII ст. Так як на його території появився втікач із далекого села Ярового і звідти одна версія назви. Інша за народними переказами доводить, що дане село розміщалося у ярах.
